У інтерв’ю прес-службі “Київ-Баскета” головний тренер нашої жіночої команди підбив підсумки сезону 2024/2025. Нагадаємо, команда Володимира Холопова здобула Кубок України, а також бронзові медалі Суперліги.

– Володимире Михайловичу, як ви оцінюєте виступ команди цього сезону?

– Можна оцінити виступ команди двояко. З одного боку, ми вибороли Кубок України, з іншого боку ми, на жаль, не вийшли до фіналу Суперліги, хоча мали для цього всі можливості. І якби ми були трохи влучнішими в реалізації штрафних кидків на останніх секундах гри в Одесі, ми були б фіналістами чемпіонату. Тому враження двояке.

– Є певне незадоволення результатом, оскільки не вдалося зіграти у фіналі. А чи задоволені грою дівчат, їх прогресом?

– Справа в тому, що якщо чесно говорити, це перша команда в моєму житті, де баскетбол був більше аматорський. Як це не парадоксально звучить, але це правда. Низка гравців підключалися лише на ігри, ми практично не мали змоги тренуватись повним складом. Команда провела тренування повним складом, можливо, двічі за сезон. Але зараз умови такі, якими вони є. Четвертий рік повномасштабної війни і, дякувати Богові, що існує команда, дякувати Богові, що є чемпіонат, і ми маємо можливість змагатися. Звісно, нині нелегко, але ми раді й тому, що є.

– Можливо, у команди загалом чи окремих гравчинь у таких важких умовах проявилися якісь сильні сторони, яких ви, наприклад, не очікували?

– Я виокремлю гру всієї команди в окремих матчах. Команда, безперечно, до кінця сезону показала і зуби, і характер. І перемога у Кубку України це підтвердила. І півфінальні ігри з одеським “Інтерхімом” це підтвердили. По ходу сезону ми втратили двох ключових гравчинь – Настю Костоглод, яка розірвала хрестоподібні зв’язки, та Оксану Фастову, яка не дограла сезон у нашій команді. Це були дві ключові гравчині, за наявності яких у складі наша команда виглядала б набагато сильнішою.

– У цій обмеженій ротації у вас були досвідчені гравчині, збірниці (хто в минулому, хто нині), на них лягло основне навантаження. І були молоді дівчата. Чи побачили прогрес у когось із молодих?

– 17-річна Віка Анісімова сьогодні виграла третє місце у ВЮБЛ-2008 у складі «МОБІ», набрала 24 очки, 6 підбирань, 4 передачі, 7 перехоплень у грі за бронзу. Щойно дивився ігри. Вона, на мій погляд, проявила себе досить непогано у цьому сезоні. Хоча моментів, над якими треба працювати, ще багато. Але вона старається, прогресує. І прогрес був би набагато більшим, якби вона ходила частіше на тренування. Віка пропускала тренування через те, що вона ще школярка. Через уроки вона не могла відвідувати тренування щодня. Для того щоб гравці прогресували, вони повинні тренуватися. Не просто перебувати у команді, а приходити на тренування. З цієї причини у нас не склалася робота з 16-річною Елеонорою Згєрею, бо вона пропускала тренування через уроки і навчання. Я із задоволенням за нею стежу на юнацьких змаганнях. Безперечно, перспективна гравчиня. Але для того, щоб я ніс відповідальність за її розвиток, я маю розуміти, що вона ходить на тренування, і ми працюємо. Якщо гравець не з’являється на тренуваннях, він не може прогресувати.

– Нині в Україні важко усім, нічні повітряні тривоги, недосипання, у молодших дівчаток навчання, у старших робота (наприклад, Віта Горобець працює дитячим тренером), у Дар’ї Завідної маленька дитина… Як ви підтримували їхню мотивацію приїжджати на тренування, працювати, бути націленими на перемоги?

– Вони для мене, я не побоюсь сказати, як мої дітки. Оскільки до кожної з них я ставлюся не зовсім як до професійних гравців, а більше по-батьківському. Тому що зараз складні часи, і в жіночих командах особливо немає колишнього професійного рівня. Раніше це були професійні команди, в яких люди отримували набагато вищі зарплати, ніж зараз, і гравці несли відповідальність за результат, за тренування. Була система штрафів, система покарань. Сьогодні цього майже немає. Просто тому що в країні війна. Тому шукаємо зовсім інші підходи, десь йдемо на зустріч, десь погладимо по голові, десь підтримаємо добрим словом, десь пожартуємо. І за рахунок цього намагався тримати добрий мікроклімат у команді. Наскільки це можливо.
Якщо я скажу, що ми були як сім’я, це буде заїжджена фраза, але принаймні колектив у нас був, як на мене, дуже непоганий. І Віка Карєва, Дар’я Завідна, Кристина Філевич як старші, підтримували мікроклімат у нормальному стані, і Олександра Семенчук. Тобто ми справлялися з труднощами хорошим мікрокліматом, хорошими стосунками всередині команди, характером, бажанням, безумовно бажанням, тому що в нинішній ситуації людина, яка не бажає, не гратиме. Тобто лише бажання гнало цих гравчинь на тренування та гнало їх на те, щоб перемагати у кожній грі.

– Попри обмежений склад вам все одно вдалося цього сезону здобути трофей, у фіналі Кубка України перемогти сильний «Франківськ». Розкажіть, за рахунок чого вдалося виграти Фінал чотирьох в Івано-Франківську?

– Насамперед за рахунок характеру. Я і дівчатам перед грою сказав, що фінал Кубка України це одна гра, не має нічого спільного з чемпіонатом України, не має нічого спільного з будь-якими іграми по ходу всього сезону. Це одна гра. Одну гру може виграти будь-яка команда у будь-якої команди. І я їм наводив приклади, як наша команда «Київ-Баскет» колись набивала собі шишки, програвши команді Бердянська або у фіналі програвши команді Одеси, коли ми були чемпіоном, і протягом сезону не програли жодної гри. Тобто одна гра – це одна гра. І головне, на що я налаштовував, що ми здатні в одній грі дати результат. І добре, що дівчата почули мене і виявили характер і силу волі, бо на зубах, через травми, через біль вони старалися. Вони просто видряпали, видерли цю перемогу. Це не була легка гра і не була легка прогулянка. Це була просто бійня, і ми видряпали цю перемогу. Дівчата її заслужили як ніколи. І тим вона для нас цінніша. Для мене це є цінним. Я вдячний гравцям за те, що вони так поставилися до своєї роботи, до тренувального процесу та за те, що вони були як одне ціле. І ось це, за великим рахунком, і дало результат.
Обов’язково хочу подякувати нашим захисникам за можливість жити, керівництву клубу та Федерації баскетболу України за те, що ми маємо змогу працювати та розвиватися.