Гравець КСЛІ-Київ-Баскета Олександр Кобзистий здобув чемпіонство і бронзу у двох вікових групах ВЮБЛ. Більше того, двічі увійшов до складу символічних збірних 2002 і 2003 р.н. Його знаменитий батько, харизматичний капітан Будівельника нульових років, учасник двох чемпіонатів Європи у складі збірної України, нині є президентом БК Кремінь. Втім, пильно слідкує за виступами сина у столиці. Чи задоволений?

– Індивідуальні показники у дитячому баскетболі – то таке. Я слідкую за прийняттям рішень і сподіваюся, що Сашко додасть у фізиці, в подальшому (посміхається – ред.). Так, деякі індивідуальні показники досить цікаві, але це дитячий баскетбол. Те, що буде у дорослому баскетболі – побачимо. І я ніколи не буваю задоволений грою сина, вкрай рідко хвалю. Навіть коли ми разом з ним дивимося відео, я йому вказую на помилки, де він, скажімо, неправильно пішов на страховку чи неправильно прийняв рішення при передачі, при проході, для розвитку швидкого прориву. Тобто такі моменти. Звісно, хочеться, щоб він завжди перемагав, але я добре усвідомлюю, що це сходинки на драбині. Дай Бог, щоб він йшов далі – у світ великого спорту.

– Зараз Олександр став чемпіоном і бронзовим призером у двох вікових групах у складі КСЛІ-Київ-Баскета, його включили до символічної п’ятірки.
– Це приємно, більше для нього приємно. Це класно, це чудово. Коли він приїздить до Кременчуга чи має час у Києві, коли нема тренувань, я його беру на майданчик і теж працюю з ним, щоб він не розслаблявся, демонструю певні прийоми, більше індивідуальні. Бо в масовому тренуванні тренеру дуже складно виділити цей час і усім донести ту чи іншу інформацію, дію, рух, прийом.

– Тобто, його і тренер тренує, і ви?
– Останнім часом вже зовсім мало. А раніше – так. Дуже довго з ним тренувалися. А зараз у нього і 2002-й, і 2003-й рік, і збірна. Цього року у них чемпіонат Європи U-16. І у нього просто бракує часу, і у мене теж. Раніше було більше часу, щоб попрацювати разом.

– Олександр, як і уся збірна команда U-16, вперше виступить на чемпіонаті Європи.
– Я сподіваюся, що наша збірна виступить вдало, дуже хочеться у це вірити. Хочу побажати насамперед, щоб команда була колективом. Бо всі хлопці з різних місць, з різних команд. Щоб збірна була одне ціле. Хочу навести приклад 2005-го року, Універсіаду. Тоді збірна України, керована Геннадієм Защуком, виборола срібло. Тоді нам у фіналі з американцями не те, що не пощастило. Ми просто «збилися» на американський темп гри, не виконали установки тренера. Але ми були командою. У нас не було яскравих зірок, людей з НБА, з Євроліги. Але це був колектив, який робив усе і виконував настанови тренера. Були молоді на той момент Фесенко, Гуменюк, Печеров, які тільки но потрапили до баскетболу, їм тоді було по 18 років. Змогли їх вписати до більш старших гравців і показати цей результат. Друге місце для України – це найкращий результат, наскільки я знаю. Те ж саме хочеться і хлопцям побажати. Якщо вони гратимуть, як одне ціле, як один колектив, як команда однодумців, вони можуть досягнути багато чого.Бо, як бачу, у нас по цьому віку , дивлюсь по хлопцях, у нас дуже вдалий рік вийшов. Тобто ми маємо розкритися на цьому чемпіонаті Європи.

– І на повернення до Дивізіону А можна замахнутися.
– Безперечно. Я вважаю, що ми маємо в усіх вікових групах повертатися до Дивізіону А і показувати, що Україна – це баскетбольна країна. Ми ж бачимо, не все так гладко у розвитку баскетболу, але прогрес і рух вперед є. Коли створюються нові клуби, нові арени. Так, це непросто в умовах кризи,в умовах війни. Але, думаю, це принесе свою користь і свої плоди у подальшому. І національна збірна має завжди грати на ЄвроБаскетах (посміхається – ред.). Ми баскетбольна нація. І не треба говорити, мовляв ми не литовці. Бо часом чуєш репліки від людей , які займаються футболом, волейболом. Коли я це чую таку фразу, що ми не литовці, я кажу: але ж і не бразильці. Футболісти перед собою теж ствлять високі завдання. Давайте будемо зважати на це. І у кожному виді спорту кожний тренер, кожний функціонер робитиме усе можливе для нашої збірної.

Олександр Кобзистий:

– вважаю бронзові нагороди цілком прийнятним результатом для нашої команди по 2002-му року, бо чимало хлопців, в тому числі і я, на рік молодші – а це значить, що за рік ми станемо однозначно сильнішими. Чи хвилююся я коли на трибунах за моєю грою спостерігає батько? Так, хвилююся. Це накладає додаткову відповідальність, але думаю, з часом пройде. Взагалі то його підтримка душе мене тішить Звісно, мені приємно, що відзначили у символічній збірній – це вже друга статуетка у сезоні, першу отримав за чемпіонат ВЮБЛ-2003. Не скажу, що мені байдуже, скільки я закину чи підберу. Але індивідуальні дії – вторинне, головне, щоб команда вигравала. Якщо отримаю свій шанс у збірній України, постараюся виступити на чемпіонаті Європи (кадетському U-16 – ред.) якнайсильніше. Зіграти у головній команді України для мене велика честь. Хочеться показати, що ми теж вміємо грати у баскетбол.