Ще на початку сезону Володимир Шевчук виступав виключно у складі другої команди «Київ-Баскета» у першій лізі, проте зараз він вже активно залучається до колективу Айнарса Багатскіса. Наразі Шевчук ще не отримував ігрового часу в Суперлізі, але дебют Володимира в першій команді – це справа часу.
Молодий український гравець вже виграв конкуренцію у естонського важкого форварда Іво Тамма, з яким жовто-чорні припинили співпрацю наприкінці минулого року та зайняв його місце у складі лідера Суперліги.
Що стосується «КСЛІ-Київ-Баскет-2», то в цьому сезоні Володимир Шевчук набирав 14.3 очок та робив 8 підбирань з ефективністю 15.6 в середньому за матч, що робить гравця кращим за підбираннями та третім за рейтингом результативності в команді Андрія Харчинського.
Значні успіхи Володимир вже продемонстрував у баскетболі 3х3. Зокрема, Шевчук займав високе четверте місце у рейтингу кращих гравців баскетболу 3х3 у своїй віковій категорії (U18). На Чемпіонаті світу та Чемпіонаті Європи збірна України, у складі якої виступав Володимир Шевчук, посіла 5 та 4 місце відповідно.
«Я радий, що у нашій другій команді з’явився такий гравець як Володимир Шевчук, на тій позиції, на якій він грає – 3-4 номер. Тренери вважають, що з нього може вийти гарний гравець. Якого рівня він досягне, буде залежати тільки від нього. Але те, що у хлопця є здібності, бажання битися, бажання вчитися, сто відсотків. І це одна із причин, чому ми відмовилися від послуг Іво Тамма: тому що на тій самій позиції ми можемо розвивати молодого талановитого українського гравця. Поки він не навчений. Тому, звичайно, йому багато доведеться пройти в прямому сенсі, у тому числі в тренажерному залі з тренерами, багато працювати над фізичними кондиціями. Він це знає, він це розуміє – це найголовніше. І звичайно, за все, що ми вміємо і не вміємо у баскетболі, ми повинні дякувати нашим тренерам», – зауважив латвійський спеціаліст.
Вчора Володимир відсвяткував своє 20-річчя, тому з цієї нагоди наша клубна пресслужба підготувала розгорнутий матеріал про одного з найперспективніших українських гравців клубу. Ми запитали Володимира про його шлях до «Київ-Баскета» та з якими труднощами у дорослій команді він зустрічається зараз.
«Звичайно, я не знав правил, просто бігав, намагався щось зробити, вислуховував від хлопців, що я все роблю неправильно»
– Розкажи про себе. Звідки ти родом? Як прийшов в баскетбол? Де навчався? Яким було твоє життя до «Київ-Баскета»?
– Я родом з Луцька, Західна Україна. Коли мені було 12, я був високим і повненьким. Ходив у шкільну секцію з легкої атлетики. Якось мене помітила тренерка з баскетбольної секції Приступа Лариса Борисівна, сказала що з моїм зростом треба грати, я і пішов.
Звичайно, я не знав правил, просто бігав, намагався щось зробити, вислуховував від хлопців, що я все роблю неправильно. Але досить швидко мене перевели до іншої команди і я почав займатися у спортивній школі – КДЮСШ №1 м. Луцька, де й тренувався та грав до останнього. Зараз дистанційно навчаюсь на останньому курсі бакалавріату «Підприємництво. Товарознавство. Біржева діяльність», доводиться поєднувати з баскетболом у Києві.
– Як ти потрапив до «Київ-Баскета»?
– Мені особисто та моєму тренеру з Луцька Володимиру Журжій подзвонив Андрій Станіславович Харчинський (Головний тренер «КСЛІ-Київ-Баскет-2» – ред.). Ми домовилися про те, щоб я продовжував кар’єру у Києві, мав більше ігрового часу у другій команді «Київ-Баскета» та перспективу потрапляння у команду Суперліги.
«Колись у 2014-му році дивився на Сашу Мішулу на Чемпіонаті Світу по телевізору і думав: «Так, це воно. Це те, чого я хочу»
– Ти одразу став одним з лідерів «КСЛІ-Київ-Баскет-2» і вже через кілька місяців був запрошений до складу основної команди «Київ-Баскета». Якою була реакція?
– Я був дуже радий та задоволений. Дуже сильна команда та внутрішня конкуренція, багато хлопців грають за збірну України. Колись потрапити у Суперлігу було мрією, а зараз це реальність. Крок за кроком. Хоч, вважаю, поки що й нема чим пишатися, але це для мене вже велике досягнення. Можливо, хтось колись у мене не вірив, коли я був пухленьким хлопцем, який не знає, що робити з м’ячем, але я казав собі, що буду займатися і робити все, щоб рости.
Колись у 2014-му році дивився на Сашу Мішулу на Чемпіонаті Світу по телевізору і думав: «Так, це воно. Це те, чого я хочу». І ось через 6 років я тренуюся з Сашком в одній команді. І це для мене щось нереальне. Виходить, нереальне стає реальним, якщо ти цього хочеш і щодня багато працюєш.
– Ти кажеш, що на початку в тебе хтось не вірив. Кого ти маєш на увазі?
– Спочатку не вірили хлопці в тій команді, де я грав у Луцьку (два попередні сезони Шевчук виступав у «Старому Луцьку» – ред). Всі дивилися на мене і думали: «Пару років побігає і все». Було й таке ж відношення у деяких друзів. Батьки в мене завжди вірили, мама дуже вірила, брат. Вся моя родина підтримувала в цьому і підтримує зараз.
«Після тренувань залишаюсь та допрацьовую»
– Як тобі дається тренувальний процес? Чи важко наздоганяти досвідчених гравців за рівнем?
– Дуже складно. І по-перше для мене проблемою є мовний бар’єр, тому що всі тренування проходять на англійській мові. Цей досвід дається тяжкувато. Щодо фізичного стану, всі сильні, всі великі за габаритами, інші швидкості, зовсім інше середовище. Тут всі кращі, і треба до них рости.
– Можна сказати, що більш за інших у команді ти спілкуєшся з Олександром Сидоруком, з яким ви також виступаєте у Першій лізі?
– З Сашею ми були у збірній України з баскетболу 3х3 (U18) на Чемпіонаті Світу в Монголії у 2018-му. За рік до цього були разом на зборах, на кваліфікації Чемпіонату Європи. Ми дуже добре знайомі, спілкуємося протягом трьох років. Він, як більш досвідчений, іноді підказує мені щось на тренуваннях, як і всі хлопці. Завжди всі один одному допомагають, дуже дружелюбні. І якщо мені потрібно запитати щось на рахунок тренування, зазвичай звертаюся до Сашка.
– Після кожного тренування ти залишаєшся на майданчику та допрацьовуєш якісь вправи самостійно.
– Так, є багато роботи, багато мікромоментів, які можна відпрацьовувати після тренування. І якщо по-трохи робити це кожен день, згодом можна отримати якийсь цілісний результат. Тож намагаюся залишатися додатково працювати над тими моментами, які сам розумію і на які мені вказують тренери.
– Тренери кажуть, що тобі необхідно покращувати фізичні кондиції. Деякі гравці не дуже люблять проводити час над вправами без м’яча. Як до цього ставишся ти?
– Дуже люблю працювати в тренажерному залі, самостійно роблю це років з 15-ти. Рік за роком працюю над своєю фізичною формою. Тож я до цього ставлюся позитивно. Зараз мені запропонували додаткові особисті тренування з Марісом Брузіксом (Тренер з фізичної підготовки команди «Київ-Баскета» – ред.) тричі на тиждень. Я дуже радий, що є така можливість. Займаюся з задоволенням.
– Які цілі ставиш перед собою на поточний сезон у першій команді?
– Перш за все – остаточно влитися в команду і стати її частиною. Також покращити свою фізичну форму, покращити гру. Ну і звичайно командні перемоги.
Ми ще раз вітаємо Володимира з днем народження та бажаємо не зупинятися на досягнутому – попереду нашого хлопця чекає велика кар’єра, яку, ми сподіваємось, він зробить саме в «Київ-Баскеті»