Цими вихідними «Київ-Баскет» завершив виступи на домашньому передсезонному турнірі, в рамках якого переграв БК «Тернопіль» і поступився суперникам з «Дніпра» та «Будівельника». Підбити підсумки трьох змагальних днів ми попросили захисника Іллю Тиртишника.

– Турнір заслуговує на високу оцінку не тільки в питаннях організації, але і в плані конкуренції: три з чотирьох команд, що грали в ПС «Венето-Спорт», претендують на найвищі місця в чемпіонаті України. Тому очікували серйозного опору і наполегливої ​​боротьби.

Не ставили за мету перемогти за всяку ціну. Куди важливіше було отримати реальну інформацію про стан нашої команди, про те, наскільки готові грати з суперниками в свій баскетбол. Цей пункт плану виконали, усвідомивши, що нам є, куди рости. Адже останні шість зустрічей в повну силу діяти не могли: змагання в Слобожанському через нюансів зі здоров’ям пропускав Майк Кеффі, в Києві вже в першому поєдинку і до кінця вихідних «вилетів» Ейвері Вудсон. Як тільки хлопці повністю відновляться і наберуть оптимальні кондиції, ми, я впевнений, будемо ще сильніше.

Якщо говорити про якість баскетболу, то показали себе непогано. Але, як зазначив тренер, багато було «американських гірок»: відрізками виступали здорово, а потім провалювали пару хвилин – і всі попередні корисні дії зводилися нанівець. Як тільки додамо в стабільності на майданчику, відразу вийдемо на більш високий рівень.

– Наскільки фізично непросто було грати три матчі поспіль, перебуваючи під навантаженнями?

– Останні кілька тижнів дійсно тренуємося дуже багато – вихідні рідше, ніж зазвичай. Тому якщо навіть з трибун впадало в очі, що нам важкувато, значить, десь так і було. Але ми намагалися максимально це не показувати: боролися за кожен м’яч, кожен підбір. Намагалися постійно прискорюватися. Іншими словами, намагалися видавлювати з себе максимум, можливий на цей момент.

– Атмосферою в роздягальні задоволений?

– Так, абсолютно. Нехай команда у нас дійсно нова – з минулорічного складу залишився тільки Артем Ковальов – але певне внутрішнє відчуття єдності в колективі вже є. Воно взагалі з’явилося ледве не відразу: буквально з першого дня стали всі добре спілкуватися – і на паркеті, і за його межами. «Хімія» є, і це дуже радує.