Відверта та добра, заряджена та вмотивована, з перших днів тренувань Тайніс Мартін своєю енергетикою підкорила колектив. Перша легіонерка в історії жіночої команди «Київ-Баскета» провела майже два тижні у складі жовто-чорних та вже встигла у дебютних поєдинках стати однією з найкращих гравчинь на паркеті. Наша клубна пресслужба відверто поспілкувалась із Тайніс, затронувши теми становлення Мартін як гравчині, про шлях до української Суперліги, про складнощі адаптації, перші враження від нового клубу та цілі на сезон.

«Найголовніше для мене, що вона дуже позитивна людина, позитивний гравець. Тайніс Мартін – гравець своєї команди, вона не скупиться віддавати м’яч, це дуже важливо» – саме таку характеристику дав головний тренер команди Володимир Холопов на прес-конференції після дебютного матчу нової гравчині.

Нагадаємо, що на початку січня наш клуб підсилився першою в історії жіночої команди легіонеркою Тайніс Мартін. Тайніс родом із США, штат Джорджія. Останні п’ять років виступала за команду університету Західної Вірджинії, де демонструвала високі результати. У квітні минулого року Мартін під 34-м номером драфту WNBA була обрана до команди «Лос-Анджелес Спаркс», але у фінальному списку місця для неї не знайшлося. Тож Тайніс Мартін розпочинає свою професійну кар’єру в українській Суперлізі у складі «Київ-Баскета».

«Баскетбол зберіг мене від поганих речей, що могли зі мною статися»

– Перш за все, скажи будь ласка, як ти себе почуваєш? Наскільки відомо, тобі важко дався переліт на інший континент та зміна часового поясу?

– Зараз я почуваюся краще, дякую. Перші кілька днів були справді дуже важкими. Ми називаємо це «jet lag» (розлад добового біоритму у зв’язку з далеким перельотом – ред.). Приступати до тренувань було дуже важко, я була сонна. Але зараз набагато краще. Мені знадобився десь тиждень, щоб щодня зміщати свій сон на годину, це те, що мені рекомендували робити. Тож зараз я вже вийшла з цього стану і перебудувала свій графік.

– Розкажи про себе. Як ти прийшла в баскетбол? Чи вплинуло на це те, що твій батько колись грав в баскетбол?

– Так, батько колись грав в Обернському університеті (Auburn University, Alabama State) і згодом виступав на професійному рівні в Домінікані та Німеччині. Мої брати грали у баскетбол в коледжі. Тож так, я, мої два старші брати, батько, ще кілька двоюрідних братів – ми всі грали або граємо. Це звичайно на мене вплинуло. Ті місця у Джорджії, звідки я родом, це погані місця. М’яч просто рятує від того, що там відбувається. Тож баскетбол зберіг мене від тих територій та поганих речей, що могли зі мною статися.

Саме завдяки грі у баскетбол, я отримувала той досвід, що маю, та опинялася в багатьох місцях, у тому числі тут в Україні. Без баскетболу я би не поїхала до Університету Західної Вірджинії (West Virginia University), не навчалася би у коледжі та не грала би п’ять років за програмою, мене би не відібрали у «Лос-Анжелес Спаркс» (Los Angeles Sparks, LA), мене би не запросили до української ліги. Тож я зобов’язана баскетболу всім.

– Чи був момент, коли ти твердо вирішила, що будеш грати у баскетбол професійно?

– Я гадаю, саме такого моменту не було, я знала це з дитинства. WNBA існує тільки десь двадцять п’ять років? Я буквально народилася у цей період і росла, дивлячись на Лізу Леслі, Таміку Кетчінгс, Майю Мур, Кеппі Пондекстер, на всіх цих жінок баскетболісток. Я завжди хотіла займатися тим самим, бути професійною спортсменкою. Тож я дивилася на них у телевізорі, а потім йшла займатися сама. Багато грала у школі, потім у коледжі – це мій шлях до професійного баскетболу. Я завжди хотіла робити це.

«Серед нас багато, хто грав та грає у баскетбол, але я єдина, кого відібрали на драфті»

– У тебе велика сім’я: три брати, дві сестри. Ти сказала, що двоє старших братів також грали у баскетбол. Вони займалися професійно?

– Вони обидва грали у командах своїх коледжів, старший згодом грав професійно за кордоном. Третій молодший брат – просто мій найбільший фанат.

– З приводу твого молодшого брата Тревона. В одному з старих інтерв’ю ти розповідала про його проблеми з розвитком і казала, що брат – твоє найбільше натхнення. Це все ще так? Можеш розповісти про ваші відносини?

– Трею минулого тижня виповнилося 21, він наймолодший у нашій сім’ї, і у нього аутизм. Звичайно, він не веде повноцінне життя і завжди, можна сказати, був на наших плечах. Але кожен раз, коли у мене було тренування, або великі ігри, він ніколи не пропускав, тому всі його знають.

Він завжди дуже надихає. Кілька років тому, коли ми виграли конференцію Big 12 разом із командою Західної Вірджинії, ми завжди були з ним на зв’язку, мені дуже була важлива його підтримка. І я впевнена, що він хотів би бути присутнім тут зі мною. Трей – мій найбільший фанат. Я – хороша людина, але він – неймовірний.

– Що ще тебе надихає?

– Безперечно я сама та моя сім’я. Серед нас багато, хто грав та грає у баскетбол, але я єдина, кого відібрали на драфті. Тобто мій батько, мої брати, двоюрідні брати – всі грали у коледжі, хтось продовжив професійно за кордоном, але я перша, кого відбирали до WNBA – і це досягнення для всієї сім’ї. Можливість підійматися вище по сходинкам баскетбольної кар’єри – це мене надихає.

«Україна – це дуже добре, як для першого професійного досвіду»

– Українська Суперліга замість WNBA у складі Лос-Анжелес Спаркс. Ти точно мала інші очікування від цього ігрового сезону. Чи важко далося рішення їхати до «Київ-Баскету»?

– Я багато обговорювала це з сім’єю, ми також переживали на рахунок пандемії. Розмовляла з кожним із них, також з моїм тренером, з моїм агентом – це він розповів мені про можливість їхати сюди. Мені це сподобалося. Україна – це добре. Дуже-дуже добре, як для першого професійного досвіду. Є багато історій, як гравці починали за кордоном, і поверталися, або залишалися там з більшими перспективами. Тож я справді задоволена.

Тут дуже багато хороших людей. Команда, тренери, лікар, пресслужба. Не скажу, що у всіх хороша англійська, але я все розумію, і навіть коли вони розмовляють російською, я також намагаюся розуміти. Я навіть почала трохи вчити російську. Тож я закохалася в усе це, і повернулася би сюди ще. Я кажу це не тому що це інтерв’ю, а тому що я справді так думаю.

– Чи чула ти раніше про український баскетбол, про гравців, тренерів?

– Справді кажучи, не багато. У штатах баскетбол повсюди. Дуже багато своїх гравців, тож я б сказала, що уваги не вистачає на інші країни та ліги. Я іноді слідкую за іграми різних національних команд, чула про деяких гравців з Європи, знайома з деякими з університету. Але саме з України поки що ні.

– Перша і вже звична реакція американських гравців, які вперше приїжджають грати у Європу – це культурний шок. Зараз в Україні локдаун, тож ти ще майже нічого не бачила, але можна сказати, що ти також перебувала у певному культурному шоці?

– Якщо казати про людей, то коли я жила вдома, та навчалася у школі, всі навкруги були афроамериканці. Але коли я поїхала до коледжу, там було дуже багато різних людей, з різних країн, афроамериканців було менше 5%, і ось тоді був культурний шок, я навіть думала змінити коледж. Але згодом я до цього звикла. Тут всі навколо намагаються впевнитися, що у мене все добре, що я маю все, що необхідно. Сніг для мене також не новина, там, де я вчилася, було достатньо снігу. З режимом розібралася. Із спілкуванням справляємося. Тож все працює так, як повинно працювати.

– Як тобі твої перші дві гри?

– Все добре. Я рада, що взагалі змогла вийти на паркет, враховуючи те, що я довго не грала до цього, та у якому стані була перші дні після прибуття. Зіграла дуже непогано. В нас не було багато часу на тренування до цього, щоб відпрацювати комбінації і т.д., тож не можу робити якісь висновки. Важко уявити, що буде через тиждень, через місяць, але точно буде краще.

– В тебе не було ігрової практики більше, ніж пів року. Наскільки важко повертатися до регулярних тренувань?

– Дійсно важко. Моє тіло просто не розуміє, що відбувається (сміється). Хоч я і займалася самостійно, але більшість з цих рухів я не виконувала місяцями, це інше. Тож повертатися до гри важко. Найголовніше для мене – наладити тренування саме у команді, це найважча задача зараз.

– Чи подобаються дівчата в команді? Тренер?

– Так, звичайно. Вони дуже хороші, сміються з мене, коли я намагаюся казати щось російською, це виглядає наче я дитина, що вчиться говорити. Називають мене Тай. Я не розумію, що вони кажуть більшість часу, але нам весело і комфортно разом. Тренер також хороший, і він також наді мною іноді піджартовує. Взагалі все добре.

– До того, як ти приступила до тренувань, чи знала, що стала першою легіонеркою серед дівчат в історії «Київ-Баскета»? Що ти думаєш з цього приводу?

– Так, мені говорили. Я думаю, це дуже мило. І це велика відповідальність, тому що мене запросили, щоб я допомогла команді виграти. Я хотіла справити хороше враження. І тому дуже хвилювалася, на перших тренуваннях, коли почувалася погано. Не хотіла, щоб команда думала, ніби вони зробили помилку, запросивши мене. Але після тижню тренувань та перших ігор я думаю, вони вже зрозуміли, що я можу допомогти. Тому зараз все у порядку.

«Я би хотіла бачити фотографії дівчат на стінах у залі – це буде великим досягненням для мене і нас всіх»

– На відміну від чоловічої команди, де декілька американських гравців, у жіночій команді ти одна, і, мабуть, тобі важче знайти компанію. Наскільки для тебе це важливо?

– Для мене це взагалі не проблема. Я дуже ціную особистий простір, мені подобається квартира, у якій я тут живу. Може, це прозвучить егоїстично, але коли була пандемія у березні, та всім довелося повертатися з коледжу додому, це було трохи важко знову жити з сім’єю так довго. Тож я навпаки рада зараз бути одна. Я не почуваюся одиноко. Концентруюся на своїх цілях та роботі, що потрібно робити, а її багато. Тож мені все ідеально підходить для цього.

– Ти зіграла тільки два матчі, але може вже є що сказати про різницю між тим баскетболом, у який ти звикла грати у штатах, та тим, що в Україні?

– Є кілька моментів, що відрізняються, з фолами, з кроками, проте я звикаю. Мене навіть попереджали ще в штатах, що судді тут по-різному відносяться до легіонерок та до місцевих дівчат, але я поки що не можу сказати нічого з цього приводу. Найбільша різниця для мене в тому, що в американському баскетболі грають більш агресивніше, тут дуже мало агресії, я б сказала, взагалі не має, у порівнянні. Але пройшло тільки трохи більше тижня. Може, я розповім ще більше трохи пізніше.

– Які цілі ти поставила перед собою до кінця сезону у складі «Київ-Баскета» та чим себе мотивуєш?

– Моя мотивація полягає у прагненні розвиватися, як гравець та будувати свою кар’єру у баскетболі, тож я дуже рада та вдячна бути тут.

Мої особисті цілі: робити дабл-дабли, остаточно повернутися у форму та стати корисним гравцем для своєї команди, виграти чемпіонат. Я знаю, що «Київ-Баскет» наразі є лідером жіночої Суперліги, також чула про дві прикрі поразки, яких не повинно було бути (серія матчів проти «Прометея» – ред.). Тож цілі – стати краще разом з командою. Краще з кожною грою. Краще з кожним днем. Дівчата у команді – справді сильні гравчині.

Також для мене важливо зараз запам’ятати якомога більше баскетбольної термінології російською, щоб більше розуміти на тренуваннях та іграх, не тільки коли звертаються до мене особисто на англійській, та працювати над своєю мовою, щоб дівчата також могли мене розуміти.

Ну і ще одна річ – зробити так, щоб у вашому залі висіли фотографії дівчат, тому що зараз тут тільки хлопці з чоловічої команди. У залі тренуються обидві команди, і вільного місця тут достатньо. Баскетбол –  для всіх, не тільки для чоловіків. І це стосується не тільки України, звичайно, таке всюди. Ми також граємо. Ми також перемагаємо. Ми також чемпіонки. Якщо ми виграємо лігу у цьому сезоні, я б хотіла бачити фотографії дівчат на стінах у залі – це буде великим досягненням для мене і нас всіх.

В дебютних матчах проти бердянської «Чайки» Тайніс очікувано стала однією з найкращих на паркеті, двічі оформивши дабл-дабл. У першій грі американка зуміла набрати 12 очок та зробити 10 підбирань, а у другій грі покращила свій результат – 17 очок, 10 підбирань та найвищий рейтинг ефективності.

Завдяки потужній грі американської легіонерки киянки змогли впевнено перемогти гостей із Бердянська та продовжити свою переможну серію, яка вже налічує 8 зустрічей поспіль.