У складі «Київ-Баскета» повно класних хлопців, які примітні не лише своїми ігровими талантами чи характером, а й зовнішністю. Не помітити татуювання Джеффрі Гаррета або Ейвері Вудсона, наприклад, неможливо. Тому ми дочекалися вільного вечора в робочому графіку хлопців — і розпитали їх докладно про малюнки на тілах, їх бекграунд і реакцію близьких на таку незвичайну«галерею» на тілі.

— Розкажи історію свого першого татуювання?

Джеффрі Гаррет: Змалку говорив друзям і близьким: як тільки виросту, обов’язково нанесу малюнок на тіло. І дотримав слово, щойно виповнилося 20 років — був тоді першорічкою в коледжі. Точно пам’ятаю: пішов у салон, коли став самостійно заробляти та зрозумів, що зможу без сторонньої допомоги сплатити за послуги художника. На той час ретельно обдумав малюнок і знав, що хочу набити.

Першу тату присвятив Ісусу. Спочатку знав, що малюнок повинен мати зв’язок з Біблією — книгою, яка на мене дуже вплинула, можна сказати, змінила та визначила життя. Вірю у найвищу силу, вірю у справедливість, основи якої в цій книзі закладені. Отже, цей малюнок — природне продовження мого світогляду. Вигадав сюжет мій друг, який є майстром тату: він уважно вислухав посил, запропонував кілька варіантів — і в результаті ми дійшли саме тієї картинки, яку хотів.

Ейвері Вудсон: Хотілося б здивувати вболівальників якоюсь крутою розповіддю, але, на жаль. Пішов у салон у 20 років, бо хотів набити тату ще змалку. Перед цим перерив безліч малюнків в інтернеті, подивився, які сюжети обирали гравці НБА. Особливо сподобався стиль Кевіна Дюранта, у якого великі полотна виглядали як шедеври в музеї. Тому слідував манері, підглянутої у Кей-ді. Але нічого надприродного відразу не набив: букву W на честь рідного міста, та ще й цей напис.

— Як відреагували на тату батьки?

Д.Г.: Вони завжди знали, що рано чи пізно це зроблю. Дитиною постійно на руках та ногах малював візерунки, уявляючи, як вони стають татуюваннями. Та й просто на папері любив виводити різні картинки. Тож коли повернувся із салону, тато з мамою зовсім не здивувалися. Мовляв, окей, твоє рішення, твої гроші, чому ми повинні засуджувати?

Е.В: Як сім’я відреагувала? Та ніхто не знав, бо від усіх, окрім мами, тримав похід у салон у секреті! Якщо чесно, навіть сьогодні не впевнений, чи знає батько, що син уже набив тату. Просто я не той тип людини, що розгулює містом або по будинку без майки. Ох, думаю, коли тато побачить фото на клубному сайті і цей текст, ми маємо з ним довгу розмову (сміється)

— Як справляєшся з болем, коли робиш тату?

Д.Г.: Біль не лякає: куди більше бажання здійснити мрію дитинства. Так, знав, що у когось больовий поріг вищий, у інших нижчий. Але я готую себе до того, що доведеться потерпіти, якщо хочеш отримати те, чого прагнув багато років. До того ж адреналін у процесі зашкалює. Ти бачиш, як лінії стають частиною малюнка, а згодом і цілісним малюнком. І захоплення від процесу затьмарює будь-який біль.

Е.В.: Для мене біль не проблема, тому що ходжу в салон, коли щось зводить з розуму, коли вирують емоції. Скажімо так, через малюнки викидаю у світ негатив, що накопичився. Щось на кшталт терапії, мабуть. Тому взагалі не звертаю увагу на голки та дискомфорт від них — навпаки, стає легше, коли роблю малюнки та звільняюся від того, що глине зсередини.

— Скільки тату на твоєму тілі?

Д.Г.: Якщо не помиляюся, то близько тридцяти. Правда-правда! Просто деякі з них досить великі та добре видно. Інші дрібніші — експериментував з різними малюнками. Але кожен із них по-справжньому мені дорогий, незалежно від розміру. І, якщо чесно, гадаю, що не зупинюся на тридцятці. Спочатку розраховував на півсотні малюнків. Наразі не виключаю, що в результаті їх виявиться ще більше.

Е.В.: На відміну від Джеффрі, у мене не так багато тату, всього дев’ять. Кохана – та, що набита на ребрах, «святе сімейство назавжди». Було боляче в процесі, але результат був того вартий.

— Найкрутіша тату, яку ти бачив?

Д.Г.: Ох, хлопці, стільки їх у житті зустрічав. Але, мабуть, найефектніша була на тілі батька. Малюнок був зроблений на всю грудну клітку: у центрі знаходилася небесна брама, за якою сходило сонце, знизу до хмар тягнулися сходи, а як обрамлення зображалася троянда, над якою кружляв голуб — посланець божий. Всі деталі мали ретельне промальовування, гру світла і тіні, навіть дрібні візерунки проглядалися неозброєним поглядом. Справжній витвір мистецтва! Для батька картина означала дуже багато: він за кілька років до візиту до салону втратив матір, тому зробив малюнок на згадку про неї.

Е.В.: Є такий чувак, Тайсон Картер, також баскетболіст. На початку сезону він виступав за грецький «Лавріо», а нещодавно перейшов до пітерського «Зеніту». У нього на нозі був найкрутіший малюнок, присвячений Старквілу — місцю, де він народився, пішов до школи та навчався у коледжі. Офігенний триб’ют батьківщині. Коли побачив його, так і сказав: Чувак, це просто фантастика.

— Чи є у тебе постійний майстер чи зайти до випадкового салону — норма?

Д.Г.: Тут ситуація 50 на 50. Іноді просто розумію, що хочу новий малюнок — і тоді шукаю людей креативних, хто може порадити якісь оригінальні чи гарні рішення. Після чого в них набиваю. Інший варіант, коли в голові народжується сюжет. Переношу його на папір, намагаючись якнайточніше передати ідею, елементи, які мають значення, дрібні нюанси. І потім пропоную у салоні майстру просто відобразити малюнок на тілі.

Е.В.: Ніколи не ходжу в салони навмання або до випадкових художників. Спочатку все ретельно обмірковую: сюжет, його деталі, місце на тілі. Потім важливо дочекатися відповідного настрою — це ж не в магазин за продуктами вибратися, а справжнісінький ритуал

— Чи дозволиш ти зробити тату своїй дитині?

Д.Г.: Так, без запитань. Єдине поясню, що малюнок буде з тобою назавжди. Тож попрошу не наробити дурниць. Так і скажу: дочко, дочекайся дочекатися моменту, коли тату стане легально доступною, добре подумай над тим, що хочеш нанести на тіло — і вперед. Думаю, що навіть піду з нею разом у салон, коли наважиться зробити першу тату, і триматиму її за руку весь той час, коли буде боляче!

Е.В.: Я тільки за – хто б у мене не народився! Буду радий. Єдина умова, яку поставлю: нехай обов’язково закінчить школу спочатку. А потім бий все, що душі заманеться. Тільки, цур, умовляння: нехай не чекає, що я за цей малюнок заплачу! (сміється)

— Порада нашим уболівальникам, які після прочитання цього тексту теж захочуть зробити собі тату

Д.Г.: Будь ласка, підготуйтеся перед тим, як іти в салон. Познайомтеся з майстром, поговоріть до душі. Відчуйте, що він розуміє ваші ідеї, характер, задум, який вкладаєте у малюнок. Переконайтеся, що роботу буде зроблено не лише професійно, а й із душею. Ну і усвідомлюйте побічні ефекти: тату робити боляче, догляд займає багато часу, важлива гігієна. Намагайтеся заздалегідь подбати про те, щоб процес приносив вам кайф, а не розлади.

Е.В.: Погугліть! Дізнайтеся, як доглядати малюнок, як поводитися до того, як йти до майстра. Та й загалом пошукайте салон, де працюють професіонали. Знайдіть людину, яка вас слухатиме і чутиме. Який дбає про ваше здоров’я в процесі нанесення малюнка і після закінчення роботи. Можливо, тоді ви придбаєте не тільки класний тату, але й відмінний друг.

Дякуємо за запрошення та співпрацю найбільшій мережі тату-салонів в Україні та Європі VEAN Tattoo.